Є депутати, які впевнено домагаються відміни обов’язкової сертифікації. Навіщо це їм? Та зацікавлені вони в тому, щоб відкрити доступ «залежаної» за кордоном продукції до полиць українських магазинів. Це зрозуміло. Продати там її складно, вірніше неможливо, а на утилізацію величезні кошти треба.

Чому нам складно доводити, що український ринок ще не готовий до відміни? Адже відсутня система відповідальності за реалізацію неякісного товару. В будь-якій європейській країні, якою прагне стати й Україна, без відповідних документів продукція не потрапить на прилавок. По-перше, жорсткий контроль здійснюється ще на кордонах, по-друге, жодна мережа не візьметься до реалізації, бодай навіть до перевезення без документів, що засвідчують якість. Так, у них не сертифікація. Назва інша – відповідність технічним регламентам. Але ідея все та ж: в кінцевому результаті споживач отримує гарантію того, що він купує і споживає якісну продукцію.

Давайте проаналізуємо і поглянемо глибше на проблему: чому домагаються відміни сертифікації саме на харчові продукти? Чому не прагнуть відміняти сертифікацію на, скажімо, електропобутову техніку, транспортні засоби? Хоча, здавалося б, навіщо займатися сертифікацією відомим світовим брендам, не буду називати їх, й так зрозуміло. Та ні ж бо. Окрім того, що вони мають свій внутрішній жорсткий контроль, вони й на хвилину не ставитимуть під сумнів, потрібно чи ні отримати сертифікат відповідності на ту чи іншу групу товарів: приміром, чайників, пральних машин, та й навіть автомобілів.

То ж чому так активно лобіюються інтереси закордонних виробників продовольчих товарів? Причина на поверхні: вони мають жорсткий закон про утилізацію продуктів, але не мають бажання платити кругленькі суми за ту ж таки утилізацію, та й навіщо, коли можна знайти лобістів своїх інтересів в сусідній країні, і потрохи, а може й не потрохи, завозити на її територію. Замість витрат одні прибутки.

Так ось відсутність сертифікації відкриває всі заслони на кордонах, в магазинах для всього непотребу, який «завалявся». Відкривається широка можливість для поля діяльності: завіз товар, перепакував його, стікерами переклеїв дату і торгуй на здоров’ячко та тримай кишеню ширше. Продав партію, набив кишені, закрив фірмочку, відкрив нову, і все з початку. Звичайно, для когось це надто вигідний бізнес, хто про того споживача дбає? Кого має хвилювати, що український споживач користі від вживання такої продукції не отримає. Та добре, коли йдеться тільки про користь, а якщо говорити про шкоду здоров’ю?!

Який результат ми отримаємо? З відміною сертифікації стане складно виживати в умовах не рівної конкуренції вітчизняному виробникові. Впаде виробництво, тільки потім всі почнуть замислюватися і «кричати» про повернення обов’язкової сертифікації. Але чи не запізно буде відроджувати все те, що зруйновано. Та чи не запізнілим буде той крик?!

Так, звичайно, вже й зараз не все гаразд в нашій системі. Певним чином втрачена повага до неї. Якщо, наприклад, у 80-х роках минулого століття в системі обласного держнагляду працювало 26 чоловік, зараз 10. Якщо в ті роки виходили фахівці на перевірку, то працювали на підприємстві днів 10. Зараз за день-два «справляються» та й то знаходять порушення. І чуємо закиди, мовляв перевіряєте, виявляєте, а на полицях як був непотріб, так і є. Звичайно є, і буде, коли така система штрафів діє. Якого виробника злякаєш штрафом в 500 гривень. Ніякого. Прибуток від випуску низькопробної продукції такий великий, що перекриє щоденні штрафні виплати.

Сьогодні не треба нічого видумувати. Та й корпатися над новим законом не треба. Методом «обкладинки» взяти законодавство Польщі, запозичити їхню норму про відповідальність за випуск та реалізацію неякісної продукції, і все впорядкується. Польща має відповідальність і виробника, і перевізника, і реалізатора; систему колосальних штрафів, спільну відповідальність (навіть кримінальну) органів сертифікації і виробника.

Закидають й таке, що Держспоживстандарт чіпляється за обов’язкову сертифікацію, як за дійну корову. Нічого подібного. Приміром, наш Центр великих втрат не матиме. Адже ті виробники, які поважають себе і споживача, сертифікували й надалі сертифікуватимуть свою продукцію. Наприклад, на цукор вже три роки як відмінено обов’язкову сертифікацію, але цукрові заводи Київської області без зайвих «нагадувань» після збору врожаю йдуть до Центру за сертифікатами. На печиво відмінена обов’язкова сертифікація рік тому, але знову ж таки, той хто хоче надати споживачеві гарантії – він не замислиться, треба чи ні отримувати сертифікат. Це не головна стаття заробітку нашого Центру. В нас діє великий метрологічний комплекс. Ми співпрацюємо з атомними станціями. Зараз багато звернень щодо розробки систем управління якістю. Багато підприємств відкриває власні лабораторії, які ми випробовуємо.

Звичайно, зменшиться кількість звернень щодо сертифікації, доведеться скорочувати штат на відсотків 10. Але як працювали, так і надалі працюватимемо. Як структура ми не постраждаємо, а от споживачі втратять і гарантії, і можливості споживати якісну, безпечну для здоров’я продукцію. Дитині, яка полюбляє сосиски, не поясниш, що їх не можна їсти. Принаймні, треба знати, що сосиски хоча б двох-трьох виробників їсти таки можна.

Споживач.інфо