Ця історія почалася з того, що в мене зламався принтер, який працював на акумуляторі. Майстер сказав, що лагодити пристрій вже немає сенсу - дешевше купити новий. Спершу я засмутилась, адже грошей виріб коштував чимало, та й гарантія на нього вже закінчилася.

Однак потім переді мною постало інше питання: куди подіти зламану техніку? Звісно, найзручніше було б винести принтер на вулицю до смітника (як це роблять майже всі господарі у пострадянському просторі). В кращому випадку його б за кілька днів вивезли разом із іншим сміттям, в гіршому - розібрали б на деталі, а непотріб залишили смажитись на сонці. Та я відкинула думку про найлегший вихід, адже, навіть відпрацювавши своє, техніка може становити величезну небезпеку навколишньому середовищу. Тому залишився другий варіант - утилізація.
Лікбез для населення
Усі ми колись чули, що викидати відпрацьовані батарейки й акумулятори в один бак із серветками та яєчною шкаралупою не можна. Однак чи всі ми знаємо, чому? Я провела опитування, в якому взяло участь 20 людей від 18 до 75 років. Це були представники різних соціальних верств. Чи не всі відповіли, що про небезпеку батарейок читали, однак не знають точно, в чому вона криється. І лише 4 людини (Авт.: їх вік - 20, 26, 40 та 75 років) сказали, що відпрацьовані електроприлади містять в собі небезпечні для здоров'я важкі метали - такі, як ртуть, свинець, цинк. Всього-на-всього одна пальчикова батарейка здатна забруднити 400 л води.
Громадська ідея
Небезпека криється не лише в маленьких батарейках. Ноутбуки, нетбуки, ксерокси, принтери - все, що працює на акумуляторі, також завдає руйнівного впливу. Координатор Української мережі енергетичних інновацій Greencubator Роман Зінченко вважає, що чистота в країні прямо пропорційна рівню екологічної свідомості населення: «Найбільша проблема українців криється у звичці викидати все собі під ноги. Однак є й інше важливе питання - недостатність центрів прийому відпрацьованих батарейок. Та я б запропонував такий вихід: нехай хлопці, що міняють батарейки в підземних переходах, відкриють свої пункти прийому відпрацьованих акумуляторів. За день вони б збирали кількасот батарейок та здавали їх в пункти з утилізації, таким чином маючи можливість трошки підзаробити». Роман Зінченко також додав, що Greencubator є громадською організацією і поки, на жаль, не може собі дозволити організувати місця, де б люди могли безкоштовно здавати відпрацьовані електроприлади.
Ціна питання
Я почала пошуки центрів з утилізації техніки. На щастя, такі в Україні є, однак здати зламану техніку та відпрацьовані батарейки безкоштовно - майже неможливо. Проаналізувавши розцінки на найбільш відвідуваних сайтах організацій, що займаються прийомом та утилізацією, я вивела середню вартість здачі відпрацьованих виробів. Так, за одну батарейку доведеться викласти приблизно 1 грн., за мобільний телефон - 12 грн., а за системний блок - 67 грн. Ціни немаленькі, й навряд чи знайдеться багато людей, здатних заплатити гроші за те, щоб у них забрали «сміття». Та навіть, якщо таких добровольців відшукати, не кожна організація погодиться прийняти від них на переробку один телефон та кілька акумуляторів. Справа в тому, що майже всі приватні фірми співпрацюють лише з юридичними особами, й не можуть видати довідку про те, що дійсно отримали вироби на зберігання або утилізацію від ініціативного громадянина.
Увага, акція!
Як би дивно це не звучало, але іноді реклама йде на користь. Так, нещодавно в ЗМІ та на біл-бордах українських міст можна було побачити повідомлення приблизно такого змісту: «Прийди та обміняй стару техніку на нову». Цю акцію проводив один із супермаркетів побутової техніки. Будь-хто міг принести до магазину електроприлади (в тому числі акумуляторні вироби), що відпрацювали своє, та отримати знижку на придбання нового приладу. Стару техніку керівництво супермаркету передавало на утилізацію. Здати свій несправний принтер в рамках акції я не встигла, тому вирішила особисто відвідати деякі супермаркети столиці. Відповідних оголошень щодо проведення програм з утилізації я не побачила, а працівники магазинів як один пояснювали: «Поки що акція не проводиться, але слідкуйте за рекламою та оновленнями на нашій інтернет-сторінці».
Слово закону
В Законі України «Про відходи» від 1998 року можемо прочитати: «Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів [...]. До основних напрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належить: а) забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними...» Ця теза означає, що утилізацією відпрацьованих приладів, які можуть нанести шкоду здоров'ю, має займатися саме держава.
Однак у цьогорічному червневому інтерв'ю виданню «Український тиждень» заступник директора Департаменту екологічної безпеки Мінприроди Олександр Посмітний пояснив, що «це не завдання міністерства - ставити контейнер під кожен будинок».
Таким чином, люди намагаються діяти власними силами, однак стикаються з безвихіддю. На інтернет-форумі вищезгаданого видання користувач Руслан пише: «Дитина розбила ртутний термометр. Дзвоню в санстанцію, запитую куди його подіти... Порадили викинути в сміття. Кажу: «Там же ртуть!» Бабетта помовчала 2-3 секунди, а тоді видала: «А Ви його загорніть в 2 чи 3 поліетиленових пакети!» (Авт.: стиль автора повідомлення збережено).
Киянка Ганна розповідає: «Відпрацьовані батарейки тримаю вдома у великій коробці. Рука не піднімається викинути їх разом із іншим сміттям. Звісно, я читала Закон України «Про відходи». Там чорним по білому написано про роль влади в підвищенні екологічної культури країни. Але ж де ця допомога?».
А як у них?
В Євросоюзі процес утилізації - ціла процедура, в якій бере участь кожен член суспільства, і українцю вона на перший погляд може здатися дуже складною. Відходи сортують й розкладають у різні за кольором сміттєві баки. Великогабаритне сміття в деяких країнах можна виносити на двір лише у певні дні - коли приїздить спеціальна машина. Потім ці відходи переправляють до компаній, що безпосередньо займаються переробкою непотрібного приладдя. Громадяни ЄС платять податок на вивіз та переробку сміття. Він не є однаковим для всіх і залежить від кількості членів родини та їх місця проживання. Екологічна політика Євросоюзу затверджена у низці документів - в Рамочній Директиві про відходи, Директиві про шкідливі відходи та ін.
«В США, звідки я родом, - розповідає мій знайомий Кріс, що зараз проживає в Україні: - виробники деяких марок мобільних телефонів закликають населення віддавати на переробку стільникові пристрої, які вже відпрацювали своє. Також є супермаркети, де встановлено спеціальні баки для відпрацьованих батарейок. Таким чином кожен може позбутися вже непотрібного виробу».
Чи використовуватимуть з користю (адже саме це значення має слово «утилізація») несправну техніку в Україні? В цьому ми можемо переконатися вже найближчим часом. Адже за рік Євро-2012, а уряд України на кожному кроці розповідає про те, що ми є розвиненою державою, яка не вдарить обличчям у бруд перед європейською спільнотою. Тому, напевно, черга дійде і до екологічних питань. Тих, що будуть першочергово спрямовані на підтримання іміджу, й лише в другу чергу - на користь українцям.
Ганна Устинова