Чи то справді ми унікальна нація, чи то так історично склалося, що основними принципами нашого життя є дві народні мудрості: «Моя хата скраю, я нічого не знаю» або «Хто винен? Невістка».

Це відчувається щоразу, як тільки в країні починаються передвиборні перегони і ми отримуємо нову порцію обіцянок. І в той же час жоден не дає відповідь, чому за останні 5 років ніхто нічого не доклав для кращого життя. Щоправда, ні. Відповідь таки лунає. Винен хтось, тільки не я. Тоді напрошується й інше запитання, навіщо ви рветесь туди, де сили не вистачає долати разом проблеми, приймати виважені рішення, створювати нові умови для розвитку, а не для занепаду, невже тільки для того, щоб ще голосніше з часом заявити: «Винен хтось, тільки не я!».

Дивно, але чому мовчать ті, кому адресовані всі заклики до кращого життя! Чому мовчки споглядаємо, як нам в черговий раз намагаються «недоброякісну лапшу на вуха навісити». Дещо не вірно висловилася, ми не мовчимо, ми між собою обурюємося, разом сміємося з сатириками, але вголос боїмося висловити свою непоодиноку, а масову, думку про не сприйняття «лапші».

Куди не кинь оком - скрізь проблеми. Головне, що ми, виборці, бачимо їх і без натяків політиків. Інша річ, що навіть ми знаємо як поетапно можна боротися з проблемами. Взяти хоча б довгобуди - обіцяні окраси міста. Не кажу, що просто можна запустити механізм будівництва, але можна. Було б політичне бажання хоча б одного з кандидатів взяти на себе таку місію. І разом з тими, хто в муках споглядає на свої недобудовані квартири, дійти висновку: «Досить говорити, час почати вирішувати!».

Мабуть, наївна. Їм приємніше жити, коли у нас на вухах «недоброякісна лапша», а нам краще від думки, що також є той, хто винен.

А, можливо, я не наївна. Можливо, я лише помиляюся і теж даремно винною роблю нашу унікальну націю. Може й справді наша хата не так вже й скраю. Ми готові до радикального вибору.

Щиро ваша, Тетяна Шальман,

президент Асоціації приватних інвесторів та власників.

«Споживач.інфо» №13(13)