Линовицький фольклор - про солодкий мор

«А що поробиш? Коли в Линовищі давно діє щось подібне до кріпосного права. Хто зайвого говорить, відразу чужинцем стає у рідному селищі. А жебрати без хоча й копійчаної, але все ж роботи, дурних немає» - обурюється пан Михайло, житель селища міського типу Линовиця, що на Чернігівщині, після чергового - солодкого мору, як саркастично жартують тутешні мешканці.

А відбувається ця наруга над усім живим, кожного року коли керівництво місцевого цукрового комбінату «Красний» перевіряє на міцність місцеву фауну скидаючи у воду линовицького ставка тонни хімічних відходів виробництва. «Тоді наш ставок нагадує -  мертве море, але не за цілющістю, а за наявністю в ньому будь якої живої істоти» - продовжує Михайло. «Під час цієї екзекуції. місцеві дітлахи тай не тільки, руками дохлу рибу ловлять та що ще небезпечніше вживають її у їжу і ще жодного разу ніхто ні з медиків, ні з інших контролюючих органів, яких у нас як бліх на собаці, не поцікавився: а чи це безпечно для життя і здоров'я  людей? І чи не пов'язані ці трапези з численними випадками різного роду кишкових хвороб які стали в селищі буденним явищем?» - доповнює розповідь пані Марія, лікар з майже сорокарічним стажем. Байдужість до вандалізму линовицьких феодалів з боку державних органів по справжньому вражає, куди вже не звертались ті нечисленні сміливці з тутешньої громади, чиновники або просто не баряться знезійти до проблем людей, або навіть зроблять винними самих скаржників. Саме так сталося під час звернення людей до керівника обласної установи з довжелезною чодирнадською  назвою - Головне Державне управління охорони, використання і відтворення водних  живих ресурсів та регулювання рибальства, головного як здавалося б охоронця обласної фауни від наруги. «Не встигли ми рота відкрити, як керівник цинічній формі почав залякувати нас самих штрафами за браконьєрство. На нашу відповідь, що до рибальства ми не маємо жодного відношення - зауважив, що рибу ж з ставка  ловили, а як - це нікого не хвилює. І нібито такий факт ним задокументований, і він має купу свідків нашої протиправної діяльності, і після брутальної лайки, просто виставив нас за двері» - говорить пан Михайло. Тим часом ситуація в кільканадцяте повторилася і цього року. Сладість, що далеко не всім в радість заполонила багатостраждальний селищний став ще в більших об'ємах. Так за спостереженнями місцевих жителів цього року після зливу хімікату до отруйних рік додалися ще й береги, вщент усіяні  дохлятиною, до якої  додалися навіть птахи, які  на своє горе поласували «солодкою отрутою» від линовицьких фабрикантів. В ступор від відходів з цукру потрапили й ті линовичани, що мають нещастя сусідства з мертвим ставком, адже вода з нього розлилася по їх подвір'ям та городам затопивши рештки врожаю, які господарі на своє горе не встигли зібрати. Але о диво! Скарг на дії цукровиків у цьому році поменшало. Невже незгодні змирилися? Насправді все виявилося набагато прозаїчніше та буденніше для нашого часу. Дехто негласно попередив бунтарів, що їх будинки знаходяться на території селища і хто зна, що з ними може статися, коли господарі кожного ранку від'їжджають до райцентру на роботу.

P.S. Коментар директора Линовицького цукрокомбінату «Красний» Сергія Прозора був коротким та лаконічним, за його словами всі факти наведені линовичинами є повним абсурдом та брехнею». То виходить - і я - не я, і хата - не моя?