Молоко в домашніх умовах

Якість сировини не дозволяє більшості вітчизняних молокозаводів піднятися вище другого сорту. Повний процес перероб­ки молока в Україні сьо­годні повинен відповіда­ти вимогам 120 дозволів, погоджень та інших нор­мативних документів. Переробники зобов'язані виконувати приписи 50 обов'язкових стандар­тів, 50 наказів і вказівок МОЗ і тестувати продук­цію 110 методами (хоча дві третини з них не від­повідають міжнародним вимогам).

Ну й, звичай­но, досить часто прийма­ти перевіряючих. Усе це тягне додаткові витрати. Як підрахували міжна­родні експерти, при річ­ному обороті ринку «молочки» в 14 млрд. грн. адміністративні витрати становлять близько З млрд. Тобто їх питома вага - майже чверть за­гальних витрат. Серед­ньому виробникові по­трібно витратити на до­зволи понад 10 млн. грн. на рік.

ЗДАВАЛОСЯ б, у таких драконівсь­ких умовах уся кінцева продукція повинна бути на вищому рівні. Але ні, витрати виробників і старання держави йдуть у нікуди. Торік мо­лока першого сорту в Україні було отримано 22% від загальної кіль­кості, вищого сорту - лише 8%, а екстра-класу - і зовсім частка від­сотка. Інші 70% склав другий сорт.

У цьому немає провини перероб­ників - вони просто не мають можливості купити якісну вихідну сировину. Як відомо, від 70 до 80% молока купують у приватних се­лянських господарствах, а це мак­симум другий сорт. Корів доять вручну, продукт потрапляє на відкрите повітря, і це пряма загроза проникнення бактерій. Тому рі­вень небезпечних для здоров'я ре­човин у такій сировині значно ви­щий від норми. До того ж згодом виробники додають антибіотики, щоб убити мікроорганізми й захис­тити від скисання. У результаті маємо те, що маємо: селяни скар­жаться на мізерні ціни закупівель (на рівні 1 грн. за літр), а виробни­ки витрачаються на знезаражуван­ня молока, усуваючи бактерії, але додаючи інші шкідливі речовини.

Теоретично проблемою вироб­ництва якісного молока повинна була б турбуватися держава. Сьо­годні утримувати молочну ферму не особливо вигідно, тому ніхто в цей бізнес і не рветься. Можна було б звільнити від оподатковування ввезення обладнання, гарантувати повернення ПДВ експортерам та інше. Але поки пряників не розда­ють, а лише розмахують батогом. Наприклад, кілька місяців тому Мі­ністерство агрополітики оприлюднило проект технічного регламен­ту на виробництво молока (прий­няття такого документа вимагає Євросоюз). Але якщо його затвер­дити зараз, молокозаводи не змо­жуть закуповувати сировину в се­лян, тобто втратять дві третини своєї сировинної бази. Експерти разом із самим МінАПК уважають, що без перехідного періоду такий регламент приймати не можна. До того ж для його впровадження по­трібна державна підтримка. Навіть селян можна стимулювати до під­вищення контролю якості, надаю­чи пільгові кредити на закупівлю відповідного обладнання.

Поки ж влада застосовує досить своєрідні стимули. Так, у квітні по­точного року Кабінет Міністрів ви­рішив виплачувати бюджетну до­тацію тільки за продане для вироб­ництва дитячого харчування еко­логічно чисте молоко. При цьому дотація складе 500 грн. за тонну молока, тобто половину гривні за літр. Навряд чи це та сума, яка зму­сить дрібних фермерів модернізу­ватися. Інші ж зовсім не одержать нічого. Крім того, бюджетна дота­ція за вирощений і зданий на пере­робку молодняк великої рогатої худоби цього року скоротилася з 2,9 до 1 грн./кг живої ваги. Тобто держава в цілому вже не стимулює селян займатися вирощуванням корів. Якщо зі стимулами так піде й далі, другосортна сировинна ба­за згодом зникне й сама, без допо­моги рішень МінАПК.

Незважаючи на всі труднощі, на­ші молочарі вперто мріють про єв­ропейський ринок. Споживання там велике, ціни високі, українці могли б добре «піднятися». Але на їхньому шляху чимало перешкод. Українські відомства ускладнюють життя в цілому, зобов'язуючи роби­ти непотрібні тести експортних зразків. Наприклад, під час виве­зення молока до Росії потрібно пе­ревірити його в лабораторії Держспоживстандарту на вміст міді, хоча приймаюча сторона таких пере­вірок не вимагає. А європейські контролери суворо охороняють свою територію. Зараз у них своєї продукції в надлишку і конкуренти їм не потрібні. Тим більше, що якість українського продукту дійс­но залишає бажати кращого. У серпні-вересні нинішнього року відбу­деться черговий візит інспекторів генерального директорату Євро­пейської комісії з охорони здоров'я і захисту прав споживачів (SANCO). Вони вирішуватимуть, чи можуть наші молокозаводи поставляти свою продукцію до країн Євросоюзу. У червні-липні 2008 року подіб­на перевірка вже мала місце. Тоді представники SANCO відвідали чо­тири підприємства - Канівський маслосирзавод (корпорація «Клуб сиру»), Роменський і Менський сирзаводи й Недригайлівський цех (входять до компанії «Мілкіленд»). Побачили процес у всій красі й на­лякалися. У підсумку вийти на європейський ринок тоді не дозволи­ли нікому. Зробили зауваження й нинішньої осені спробують з'ясува­ти, чи були вони виконані. Швид­ше за все, інспектори відвідають вісім-десять підприємств, у тому чис­лі Білоцерківський молочний ком­бінат, «Гадячсир», «Дубномолоко», «Менський сир».

Навряд чи після нової перевірки варто очікувати кардинальних змін. Адже європейці вважають неприпустимою закупівлю сиро­вини в населення, отримане в ре­зультаті пакетування молоко - некондиційним. А в цьому плані поки мало що змінилося. І сьогодні кордон може перетнути лише про­дукт екстра-класу, а це 0,3% усього виробництва. Будувати ж власні ферми за останнім словом техніки, щоб забезпечити себе сировиною потрібної якості, молочарі поки не планують.