Експертиза (судова) - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду

 (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Існують такі види проведення експертиз: медично-психологічних, судово-психологічної, правової експертизи документів, підпису власника, екологічна, митних документів, будівельно-технічна експертиза, товарознавча, автотоварознавча, IT-експертизи, експертиза об'єктів інтелектуальної власності тощо.

            Експертизу має призначати суд, але в Україні досі існує практика, коли судова інстанція виносить постанову - експертизу буде оплачувати та сторона, яка її замовляє. В разі, коли процес виграє позивач, сума, витрачена на проведення експертизи, включається до суми судових витрат, які сплачує відповідач (винуватець).

Проведення експертизи на заподіяння моральної шкоди. Вона проводиться в Україні в Інституті судово-медичних експертиз, але, знову ж таки за рішенням суду.

На Міністерство юстиції України згідно із Законом України «Про судову експертизу» покладено функцію експертного забезпечення правосуддя. Відповідно до цього Закону Міністерство юстиції України є провідним органом центральної виконавчої влади у забезпеченні судовою експертизою правоохоронних органів та суддів.

Призначення та проведення судової експертизи регулюються чинним процесуальним законодавством України, Законом України «Про судову експертизу» та іншими нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності. Згідно із підпунктом 19 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президента України від 30.12.1997 року № 1396, Міністерство юстиції України є організуючим та координуючим органом підпорядкованих науково-дослідних інститутів судових експертиз. Одним із головних завдань відповідно до вищезгаданого Положення є розгляд звернень громадян, підприємств, установ і організацій з питань, що відносяться до його компетенції.

Перелік державних спеціалізованих установ, які здійснюють судово-експертну діяльність, визначено статтею 7 Закону України «Про судову експертизу». Одними із них є науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства.

Відносно питань призначення та проведення судової експертизи, а також оцінки висновку судового експерта слід зазначити, що це є компетенцією слідчих органів та суду згідно із статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) та статтею 75 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК).

При необхідності проведення експертизи компетентний орган складає мотивовану постанову, в якій вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об'єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред'являються експертові для ознайомлення.

Висновок експерта, який надається суду експертом, є процесуальним документом і згідно зі статтями 65 КПК України та 27 ЦПК України може слугувати доказом у справі. Слід зазначити, що висновок експерта не є обов'язковим для суду і оцінюється судом в сукупності з іншими доказами (статті 60, 62 ЦПК України та стаття 75 КПК України).

Слід підкреслити, що експерт несе особисту відповідальність за наданий висновок, і ніхто не має права втручатися в проведення судової експертизи (абзац 2 статті 4 Закону України «Про судову експертизу», стаття 384 Кримінального кодексу України).

Оцінку доказам, зокрема проведеній експертизі, дає суд, прокурор та слідчий відповідно до статті 67 КПК України та статті 62 ЦПК України. У випадку, коли результати проведеної експертизи викликають сумнів, громадянин має право подати клопотання слідчому (судді), в провадженні якого знаходиться справа, про призначення повторної експертизи іншим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз або іншим експертам, що внесені до Реєстру, згідно із статтею 61 ЦПК України та статтею 75 КПК України

Відповідно до пункту 8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз строки проведення експертиз встановлюються керівником експертної установи в межах:

• - 10 днів - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів і не складних за характером досліджень експертиз;
• - 1-го місяця - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів або складних за характером досліджень.

Якщо експертиза не може бути виконана у зазначені строки, більший строк встановлюється за домовленістю з органом чи особою, які призначили експертизу, після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів. Попереднє вивчення не повинно перевищувати п'яти днів.

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, пов'язаних з витребуванням додаткових матеріалів або усуненням інших недоліків, допущених особою або органом, які призначили експертизу.

Необхідно також звернути увагу на те, що експертні установи Міністерства мають право надавати організаціям і громадянам послуги в галузі судової експертизи відповідно до пункту 7 Переліку державних платних послуг, які надаються науково-дослідними інститутами судових експертиз Міністерства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1999 року № 1432.

Результати досліджень, які виконуються за дорученням органів нотаріату, митниці, а також на прохання підприємств, установ, організацій і громадян, викладаються в письмових висновках спеціалістів, згідно із пунктами 3, 42 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз. На відміну від висновку експерта, який має статус процесуальної дії (тобто судова експертиза проводиться на підставі передбаченого законом процесуального документа), висновок спеціаліста не є процесуальним документом і носить консультаційний (інформаційний) характер, крім того, спеціаліст при наданні висновку не попереджається про кримінальну відповідальність.

Слід підкреслити, що експертом може бути будь-яка особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію і досвід роботи у відповідній галузі знань відповідно до статті 10 Закону України «Про судову експертизу», статті 75 КПК України, статті 57 ЦПК України та статті 41 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про судову експертизу» на Міністерство покладена функція ведення Державного реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян (далі Реєстр), до якого внесено як судових експертів державних спеціалізованих установ (Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Міністерства оборони України), так і фізичних осіб, які відповідно до своїх статутних повноважень професійно і систематично займаються судово-експертною діяльністю та пройшли стажування в науково-дослідних інститутах судових експертиз, склали кваліфікаційні іспити з передбачених вказаним Положенням видів експертних спеціальностей та отримали кваліфікацію судового експерта.

Підсумовуючи наведене, зазначаємо, що Міністерство в галузі судової експертизи є організуючим та координуючим органом підпорядкованих науково-дослідних інститутів судових експертиз, до компетенції якого не належать призначення та проведення судових експертиз, а також надання правової оцінки діям судових експертів. Оцінку доказам, зокрема проведеній експертизі, відповідно до чинного законодавства дає суд, прокурор та слідчий. Саме на це звертаємо увагу громадян, які, на жаль, як свідчить практика, не досить повно розуміють діяльність Міністерства та покладені на нього обов'язки.

Також необхідно звернути увагу на порядок оформлення звернення громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а саме:

• - у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги;
• - письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати (стаття 5 Закону).

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, коли звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Також розгляду не підлягають повторні звернення одним і тим же органом від одного ж і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Статтею 20 Закону встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу встановлює необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.